Мало хто знає, що в центрі Полтави є ботанічний сад. Це науково-дослідний підрозділ Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. А ще тут приймають відвідувачів. ЗМІСТ поспілкувався з деканом природничого факультету і завідувачкою ботанічного саду про його історію, сьогодення та унікальні надбання.
Ботанічний сад педуніверситету – це не тільки екологічно чиста паркова зона, а й оранжерея, в якій цілий рік квітнуть теплолюбні рослини. Він розташований за адресою вул. Ф. Моргуна, 16.
Колишній архімандритський сад
Історія заснування ботанічного саду в Полтаві сягає початку XX століття. Тоді при педагогічному інституті було створено агробіологічну станцію. Це був плодовий сад, де також вирощували овочі та злакові культури. Утім, агробіологічна станція слугувала навчальною базою виключно для студентів природничого факультету.
Говорить декан природничого факультету ПНПУ ім. В. Короленка, доктор педагогічних наук Марина Гриньова:
«На території є навчальний корпус, де проводяться заняття для студентів. У ньому розташований унікальний гербарій, що налічує близько 10 тис. екземплярів рослин. Започаткував його мій дідусь Федір Курінний ще в 1930-х роках. Пізніше його учень Ростислав Ганжа довів цей проєкт до неперевершеності: наш гербарій входить до переліку кращих гербаріїв світу і внесений до спеціального реєстру в Америці».
У 1960-80-х рр. було закладено квітники з однорічними і багаторічними рослинами, створено альпійські гірки, зібрано велику колекцію кактусів.
У 1990 році збудовано нову оранжерею площею 200 кв.м. Сьогодні в саду налічується близько 600 видів рослин із різних куточків земної кулі, у тому числі близько 500 видів рослин відкритого ґрунту, які ростуть просто неба, а не в приміщеннях. Завдяки праці співробітників станції та викладачів кафедри ботаніки у 1989 році станція отримала статус ботанічного саду.
Сьогодні сад має кілька відділів: дендрарій, відділ квітково-декоративних рослин, музей українського квітникарства просто неба, зелений клас, альпійську гірку, відділ сільськогосподарських та лікарських культур, плодовий сад, серенгарій (колекцію бузку), меценатами якого виступила сім’я Зезекало, подарувавши саду 16 сортів бузку.
На території саду є також пам’ятник Миколі Гришку – видатному вченому-ботаніку, чиє ім’я носить Національний ботанічний сад у Києві. Сам же Микола Миколайович народився в будинку в кінці нашого саду. Тому було вирішено вшанувати його пам’ять саме тут.
Відродження саду за Незалежності
Ми вирішили поговорити про здобутки і проблеми ботанічного саду з Антоніною Дзюбаненко, яка завідує навчальною лабораторією з початку відродження саду (1992 рік) і до сьогодні.
Завідувачка зустрічає біля оранжереї із застереженням:
«У нас сильний вітер, можуть падати шибки, а коли дощ – зі стелі капає, але ми тримаємося».
На запитання про статки прозвучала сумна відповідь: «Зарплата у мене трішки більше мінімальної».
Саме Антоніна Степанівна за підтримки Марини Гриньової піднімала з колін зруйнований ботанічний сад. Жінка згадує, яким побачила сад на початку своєї роботи:
«Це були перші роки незалежності України. Я побачила практично розорену територію,тому що не було огорожі. Хтось усе викопав та виніс. Залишилися тільки габаритні рослини, котрі глибоко проросли корінням. Усе, що залишилося, – це оранжерея, але і її обкрадали та перекопували».
Антоніна Дзюбаненко пов’язує відродження ботанічного саду з часом, коли посаду декана природничого факультету обійняла Марина Гриньова. Це був 1995 рік.
«Ми з нею були “каришинці”», – говорить завідувачка ботанічного саду, і ці слова мають особливе значення: викладач Полтавського педуніверситету Андрій Каришин зумів прищепити своїм студентам любов до природи, зокрема майже побожне ставлення до флори.
Перш за все саду потрібна була огорожа. Допоміг покійний чоловік Антоніни Дзюбаненко, який на той час займав посаду заступника начальника артилерійського училища. Колиліквідовували і розформували військові частини, списували й бетонну огорожу. Її встановили в ботанічному саду і в такий спосіб захистили територію від крадіїв.
Тоді був період, коли співробітники ботанічного саду могли спокійно обмінюватися різними рослинами з колегами з інших садів, збагачувати та оновлювати свою колекцію:
«Тоді всі ми були на однаковому рівні, і ми так потихеньку щось саджали, чимось ділилися: тюльпани, різні сорти бузку».
Дуже багато рослин, особливо хвойних, надав Софіївський дендропарк, а також Київський національний ботанічний сад ім. Гришка, Криворізький та Харківський ботанічні сади. Так і зібрали всю усю колекцію, яку можна побачити зараз. За словами Марини Гриньової, зараз університетський ботанічний сад – один з кращих в Україні.
Наразі сформовані колекції, які необхідні для наукових досліджень педагогів та навчання студентів. В оранжереї представлені рослини різних географічних зон майже з усього світу.
Паралельно з відродженням саду на його території саду почали організовувати наукові конференції. Складно повірити, але всю роботу в саду виконують шестеро чоловік: 3 лаборанти, 2 робітники і сама завідувачка. Більше співробітників не передбачається, немає навіть посади екскурсовода.
За словами Антоніни Дзюбаненко, вона проводить екскурсії садом у рамках своєї роботи, але на волонтерських засадах:
«Наприклад, студентам природничого факультету частину розповідають викладачі, а іншу частину я. У самостійних ботанічних садах для кожної зони є свій екскурсовод, але у нас такого немає».
Проблеми і виклики
Завідувачка саду переконана: головний здобуток – це те, що вдалося зібрати в саду, залишається на своїх місцях незважаючи на негаразди 90-тих і сучасні проблеми. Їх не бракує: якось саду відключили газове опалення, критично необхідне для оранжереї. Перейшли на тверде паливо, тобто пелети, але завдяки цьому врятувалиі зберегли колекцію рослин захищеного ґрунту, яка в більшості наукових садів просто зникла. Ремонт теж роблять власними силами. Стаціонарний телефон відключили, тож зв’язатися зі співробітниками можна за номером мобільного.
«Для мене тут усе цінне, я знаю навіть, коли на якій рослині листочок впаде», – говорить завідувачка ботанічного саду.
За словами Марини Гриньової, сад має проблеми, які не вирішити самотужки. Так, заростає ставок, який пов’язаний з річкою Тарапунькою:
«Зараз він навіть становить загрозу для навколишніх будинків. Обласна рада виділила нам 90 тис. грн. на розчистку ставка, але ми не змогли освоїти ці кошти, бо сам тільки проєкт розчистки коштує у 6–7 разів більше, і це лише документ. Ми зверталися до громади, щоб нам допомогли з розчисткою нашого ставка».
Обслуговування відвідувачів
У Полтавському ботанічному саду надається перелік платних послуг в оранжереї, який відповідає державним стандартам бюджетної організації та наукової установи при вищому навчальному закладі: фото- і відеозйомка, екскурсія та безкоштовна прогулянка. Співробітники проводять екскурсії для школярів та студентів інших спеціальностей, співпрацюють з художньою школою. Але в останні 2–3 роки наплив молоді з районів та сусідніх областей зменшився, тому що бюджет на переїзд подорожчав.
Узимку в саду відвідувачів практично немає. Антоніна Дзюбаненко припускає, що людям просто нецікаво, а студенти та школярі на канікулах. Варто пам’ятати, що ботанічний сад пов’язаний з природничим факультетом, а отже, і з його навчальним процесом.
Звичайно, були ідеї, як зробити сад цікавим для відвідувачів і взимку. Наприклад, прокласти лижну трасу біля ставкачи влаштувати катання на ковзанці. Батьки з дітьми могли б добре провести час в екологічно чистому місці в центрі Полтави. Але, за словами завідувачки саду, складність полягає в тому, що для виготовлення документів та отримання дозволу потрібні великі гроші.
У Полтавського ботанічного саду є свій сайт (на жаль, рідко оновлюється), сторінка на фейсбуці та розділ на сайті університету. Співробітники постійно фотографують все, що зацвіло в саду, і викладають знімки в соціальні мережі.
Невикористані можливості
На думку наших співрозмовниць, ботанічний сад має значний туристичний потенціал. Однак чи вповні він реалізований? З одного боку, сад є підрозділом університету, а отже, його графік пристосований для зручності навчального процесу, а не відвідувачів. З іншого боку, саду явно не вистачає фінансування. Антоніна Дзюбаненко вважає, що й ентузіазму бракує теж, особливо в молоді:
«Я їм пропоную своє бачення розвитку, але на розмові усе й закінчується. Кожен хоче прийти на готове, а потім розкрутитися».
Марина Гриньова наводить успішний приклад своєї студентки Оксани Кабак, яка перемогла в міжнародному конкурсі студентських наукових робіт з дослідженням, присвяченим якраз екскурсійним маршрутам по саду.
Отже, потенціал саду можна використати лише в разі, якщо керівництво університету дозволить вводити нові послуги, розширить штат і дасть можливість отримувати дохід. Ну і, звісно, не обійтися без залучення молоді, яка могла б розробити бізнес-план та стратегію розвитку саду. Це можна створити в рамках диплому або наукового проекту:
«Я завжди готова надати консультації, є ресурси. Якщо людина захоче – вона буде діяти», – говорить Антоніна Дзюбаненко.
Самим співробітникам заробити кошти на модернізацію саду зараз не під силу. За словами завідувачки, тут мільйон ляже, як одна копійка. Місцевий бізнес не виявляє інтересу до саду, адже не бачить тут швидкої віддачі та великих прибутків. А проте пам’ятка природи потребує осучаснення:
«Поставити ліхтарики, скульптурки і багато чого іншого, звичайно, хочемо. Але наразі і завжди на першому місці – забезпечити належним чином навчальний процес та наукову діяльність».
Підсумки
Ботанічний сад Полтавського педуніверситету, як і більшість державних установ, стикається з викликами, які часто загрожують його нормальній роботі. Поки що унікальні колекції саду збережені завдяки ентузіазму його співробітників. Похвально, що знаходяться меценати, готові допомогти саду. Як можемо підтримати цю пам’ятку ми? Хоча б розповісти друзям і знайомим про зелене чудо в центрі міста, а за можливості – на годинку завітати туди, де серед сірої зими і похмурої весни буяють тропічні квіти. Сад працює в будні з 8.00 до 15.00, вільний, екскурсія коштує 20 грн. Про неї слід попередньо домовитися зі співробітниками телефоном.
Фото Анни Алексашенко